Звичайно, колекція Віри Матковської постала не одразу. Спочатку, захоплена узорами на старих жіночих сорочках, вона відшила собі блузку. Проте, побачивши нескінченне розмаїття узорів і технік на старих сорочках, зрозуміла, що ліпшого не створить, а от шедеври жіночого рукоділля, що зникають, потрібно обов’язково віднайти і зберегти. Захоплення було підпорядковане, найперше, фінансовим можливостям сім’ї: на життєвій ниві буває всяке, переживала родина й скрутні часи.
Багато років відмовляла собі у будь-яких жіночих примхах і радощах заради колекціонування. Не завжди це розуміли знайомі й друзі. Тому Віра дуже вдячна своєму чоловікові за те, що завжди поділяв та підтримував її захоплення. Формування колекції було б неможливим без його моральної – і матеріальної підтримки. Донечки також з повагою ставляться до маминої справи. Як колись Вірині батьки без менторства й примусу прищепили своїм дітям любов до рідного народу й України, так і подружжя Матковських своїм життєвим прикладом виховало гідних своєї Батьківщини донечок. Людмила та Юля сучасні дівчата, які дотримуються найновіших тенденцій у моді, проте не соромляться одягати національне вбрання та розмовляти рідною мовою не лише в Києві, де вони зараз мешкають, а й в інших столицях світу, куди їх кликало навчання чи провадили службові справи. Навіть більше, їм вдалося “заразити” своїх ультрамодних друзів, які також уже дефілюють у вишиванках з джинсами.
Останніми роками Віра Матковська активно працює на ниві відновлення вишивального промислу на Борщівщині. Вона залучає до праці жінок з наддністрянських сіл, даючи їм замовлення відшивати давні узори на сучасні чоловічі сорочки чи жіночі блузи, які потім роздаровує своїм друзям і знайомим.
Багато енергії, натхнення й любові до народного мистецтва вкладає збирачка у популяризацію та розвиток місцевих традицій вишивки. Її сорочки безкоштовно використовують у концертах артисти Тернопільської філармонії, зокрема, вокальне тріо “Солов’ї Галичини”, філармонічний хор. А хто з Тернополя не милувався під час концертів розкішними вишиванками учнів хорової школи “Зоринка”! Завдяки митцям оригінальні пам’ятки з Борщівщини, а не сценічні ерзаци бачать в усіх куточках України та за кордоном. Власне в цьому перевага приватної колекції, що в такий спосіб може прислужитися людям. Сорочками з колекції так само безкоштовно послуговуються студенти та самодіяльні колективи – учасники народних вертепів Тернополя й Борщова.
Двері її квартири відчинені для дослідників українського традиційного мистецтва, художників, майстрів народної вишивки, музейних працівників. Колекцію оглядали Петро Гончар і Ніна Матвієнко, після чого у Віри склалися щирі дружні стосунки з прославленою співачкою. Сорочки з колекції нині є в гардеробі оперної прими Марії Стеф’юк, в артистів відомого львівського дуету “Бандурна розмова”. В 2006 році вокальне тріо Тернопільської філармонії “Солов’ї Галичини” виступало у Маріїнському палаці на дипломатичній зустрічі за участю Президента України Віктора Ющенка. Артистки, як завжди, були одягнуті у розкішні борщівські вишиванки з Віриної колекції. Наприкінці вечора Віктор Андрійович з дружиною підійшли до дівчат. Президент, глянувши на вишиване різнобарв’я квітів на полотні, сказав: “Катю, такої сорочки ти ще не маєш…”. Перша леді поцікавилася у тернополянок, звідки таке вишукане вбрання. А за якийсь час Катерина Ющенко на черговій офіційній зустрічі була вбрана в сукню, пошиту й оздоблену за мотивами традиційних борщівських сорочок. На таку модель сукні дружину Президента надихнули сорочки зі збірки Віри Матковської.
По-різному потрапляють сорочки до колекції. Починала купувати на базарах. Окремі екземпляри – дарунки друзів і знайомих. Іноді збирачка виїжджає у своєрідні міні-експедиції, аби придбати якийсь цікавий екземпляр сорочки (зазначимо, що не завжди добре збережений). І тоді доводиться прати, і чистити, і реконструювати втрачені фрагменти вишивки. Вона насолоджується дотиком до живого минулого; через домоткане полотно, ручнопрядені нитки, безлічі стібків, якими можна було б накрити всю планету, відчуває тепло жіночих рук, які витворили таку красу. Кожна сорочка (їх вже кілька сотень) має свою історію, зібрану й збережену для нащадків зусиллями Віри Матковської. Без її завзяття, цілеспрямованості, особистих матеріальних затрат багато сорочок просто б загинули для прийдешніх поколінь.
Заповітна мрія збирачки – створити Музей-студію чи мистецьку галерею, де діяли б виставковий зал, майстерня для всіх охочих оволодіти традиційними прийомами мистецтва вишивки, був відкритий прокат сорочок та інших компонентів традиційного подільського вбрання для молодят, які хотіли б стати на весільний рушничок в особливій українській національній ноші. Адже більшість сорочок у колекції – весільні, і добра енергетика пращурів на щастя, на долю передасться молодятам.
