Тралі-валі, фестивалі! «Ти де був?» «Борщ їв!»

Минулих вихідних невеличке містечко на півдні Тернопілля перетворилося на справжню столицю куховарства. Господині Борщівщини приготували понад сорок видів національної страви, яка в давнину дала назву районному центрові. Адже, за легендою, під час набігів кримських татар мешканці втопили одного із загарбників у казані з борщем. Окрім фестивалю «Борщ-їв», також відбулося вже традиційне фольклорно-мистецьке свято «В Борщівському краї цвітуть вишиванки».
 
- Започаткували дійство ще у 2007 році, - розповіла в.о. начальника відділу культури та туризму Борщівської райдержадміністрації  Ольга  Журавінська. – Минулоріч посмакувати борщем та помилуватися вишиванками до нас завітали близько 13 тисяч відвідувачів, а нині гостей ще більше.
 
Майстри з Полтави, Чернігова, Харкова, Києва, Чернівців та багатьох регіонів Тернопілля привезли розмаїту колекцію вишиваних сорочок, українських строїв, рушників, скатертин… Аж очі розбігалися від веселкової гри барв, візерунків, текстур тканин. А ще відомі українські вишивальниці поділилися власними секретами клопіткого, але такого вишуканого ремесла.
 
- Нещодавно відвідала виставку  в Національному музеї Києво-Печерської лаври, до того була в Коломиї, тому можу з впевненістю сказати, що борщівська вишивка до вподоби усім, - сказали колекціонер вишивок Віра Матковська. - Сама техніка, на жаль, на сьогодні уже втрачена. Ідентичної їй у світі немає. Чорний колір, який домінує у борщівській вишивці, – це дань землі, що споконвіку є нашою годувальницею, а сам орнамент нагадує ріллю. Зауважу, що чорні сорочки одягали навіть на весілля, вони завжди виглядали святково.
 
І справді, коли вулицями містечка рушила урочиста хода до місця проведення дійства, то вишивані костюми створювали надзвичайну гаму яскравих кольорів. А українські пісні тільки додавали величавості атмосфері.
 
- Такої кількості вишиваних сорочок мені не доводилося бачити вже дуже давно. Це справді неоціненний скарб, який потрібно не лише берегти, а й не дозволити, аби мистецтво творення борщівських вишиванок занепало, – сказав голова ОДА Михайло Цимбалюк.
 
Відтак він запропонував створити державний або комунальний музей вишивки у Тернополі, адже найголовніше - дати людям побачити те, що нині зберігається у приватних колекціях.
 
- Вишивка – це ключ розуміння світогляду народу. Саме за вишивкою можна судити про сприйняття людиною навколишнього земного світу і небесного, - зазначила заступник міністра культури і туризму України Ольга Бенч. - Переконана, що цей фестиваль переросте в міжнародний, бо Європа й увесь світ мають побачити корінь нашої культури саме у вишивці.
 
А свято живота розгорнулося довкола стадіону, де всіх охочих унікальними борщами пригощали сільські й селищні ради. Cвинячі реберця, буряк, капуста, картопля, морква, квасоля, вишні, яблука… – з однакових інгредієнтів у кожної господині виходить свій борщ. І обов’язково це все треба присмачити любов’ю, тоді страва вдасться на славу. Тим часом народні умільці пропонували гостям фесту свій крам і ділилися секретами майстерності.
 
- З рогозою працюю понад тридцять років. Мої вироби розлетілися по всьому світові, - розповів заслужений майстер України Василь Казновецький. – Спершу її потрібно висушити, потім вимочити і вже аж тоді братися до роботи, надавати творінню потрібної форми. Виготовляю як звичайні кошики та капелюхи,  так і обплітаю рогозою різні речі, які вже втратили свій зовнішній вигляд, наприклад, глечики.
 
Окремо у двох казанах за рецептами місцевих ґаздинь борщ варили представники влади та мистецтва. Голова Тернопільської облдержадміністрації Михайло Цимбалюк, заступник міністра культури і туризму України Ольга Бенч,  голова Борщівської райдержадміністрації Іван Чепесюк та райради Ярослав Роздольський жваво готували запашну страву в столітровому казані, а потім запросили всіх охочих до частувань. Того недільного дня ніхто не залишився голодним, адже, за оцінками організаторів фестивалю, вправні господині приготували близько 4 тисяч літрів борщу.
 
А ввечері на концерті публіку розважали Ганя Полупенцева, Василь Хлистун, Ігор Яснюк, Марійка Яремчук, Павло Дворський та український академічний ансамбль пісні і танцю «Козаки Поділля».
 
Свято закінчилося, всі повернулися до буденних турбот. Чи переросте фестиваль у міжнародний – покаже тільки час. Споглядаючи вишиванки, розумієш, яке велике значення вони мали для наших предків, і лякає думка, що прийдешні покоління можуть не побачити цієї краси. Адже це не лише тканина та нитки, це людські долі та переживання, які, як ніхто інший, можуть зберегти нашу історію.
 
Людмила ІСЕВИЧ, студентка Галицького інституту імені В. Чорновола.


« Повернутись на попередню сторінку
© 2010-2018 Всі права збережено. Борщівські сорочки. Розробка та просування сайта: AbcSite.net