Віра Матковська: "Раніше українки вінчалися у вишиваному вбранні"

Віра Матковська — відома на Тернопільщині і за її межами пошановувачка вишиття, вона вже чимало років є збирачем національного вбрання. Нині її колекція складається з півтори тисячі жіночих і чоловічих вишитих сорочок, запасок, спідниць, кожушків, безрукавок… Усі ці вироби народної творчості як колишні, так і нинішні мають велику історичну цінність. А ще вони бережуть пам'ять, адже у багатьох з цих вишиванок наші бабусі, прабабусі колись виходили заміж. Про це, а саме про одруження у вишиванці, я й вирішила поговорити з Вірою Матковською.

— Справді, колись до вишивки, — сказала пані Віра, — у нашого народу було особливе ставлення. І це було виправдано, адже вишиття несло певну енергетику, яка могла впливати на долю людини. Ті чи інші українські узори могли захистити людину від вроків, від злого ока. А вишиванка, яку дівчина з добрими помислами вишила собі сама на весілля, в якій вона вінчалася — була як оберіг для її сім'ї.
 
— Нині традиції змінилися. Дівчата, переважно, виходять заміж у білому вбранні. 
— Не можна сказати, що це погано. Біле вбрання — це сучасний чистий у плані енергетики весільний наряд. До речі, нині наречені часто одягають і рожеві плаття, і кремові… Усі вони також виглядають вишукано та нарядно.
 
Щоправда, нині маємо і багато весіль, які молодята намагаються проводити у національних строях. До мене дуже часто звертаються наречені, дружки, дружби, старости, гості таких весіль, аби взяти на прокат українські костюми.
 
— Ви даєте вишиванки зі своєї колекції напрокат? 
— Так, ними користуються багато співаків, танцюристів, їх беруть і для дітей, і для дорослих на різні свята, забави. Наприклад, хтось проводить ювілей у вишиванках, хтось так вирішив організувати своє весілля. І не тільки у Тернополі, Львові чи Києві, наприклад, а й за кордоном. Я вже кілька разів наряджала закордонні весілля. Часто національний колорит весілля хочуть створити ті наречені, до яких сюди приїжджає наречений з Англії, Франціїчи Канади.
 
— Пані Віро, а звідки у вас цей потяг до колекціонування вишиванок? 
— Це ще з дитинства. Я народилася у Гайсині Вінницької області. У нас в сім’ї шанували вишиття. Моя мама Людмила дуже багато вишивала. У мене в колекції є кілька її робіт: це і наші дитячі сорочки, і подушки, і рушники, і кілька картин.
 
Мама вишивала для дому скатертини, штори, а також речі для церкви, прищеплюючи нам, дітям, любов до вишиття. У нашій сім, ї було семеро дітей, згодом троє померло, і зосталось двоє братів і дві сестри. Всі мали вишитий одяг. Нині з родини залишилось нас двоє — брат і я, і, чесно скажу, ми обоє обожнюємо цей вид мистецтва. Ще в комуністичні часи кумедно було дивитися, як він на першотравневі свята йшов з червоним прапором і у вишиванці. Я люблю йому дарувати вишиті сорочки, то для нього найкращий подарунок.
 
— Я знаю, ви багатьом своїм родичам, друзям даруєте вишиті речі. 
— Так, я вважаю, що це найкращий подарунок. Тепер, окрім вишивок, дарую тим, хто цінує національні традиції і свою книгу «Борщівські сорочки з колекції Віри Матковської»
 
— Я бачила цю книгу — дуже розкішне кольорове видання, в якому розписано і сфотографовано кращі роботи з вашої колекції. Такий фотоальбом приємно полистати. Розкажіть, як вам, вінничанці, вдалося полюбити борщівську вишивку. 
— Ми з чоловіком навчалися у свій час в інституті в Києві, а направлення отримали на Тернопільщину. І коли я у Борщівському районі Тернопільської області побачила вишивки, одразу зрозуміла, що досі я вишиття не бачила. Настільки красивими, яскравими вони є!
 
— Але ж борщівська вишивка — то вишивка чорними нитками, чи не є вона дещо жалобною? 
— Так, майстрині виконували її переважно чорними нитками, але не тільки. Адже у цьому теплому, гостинному, щирому краї з особливою повагою ставилися колись і нині до його величності Вишиття…
 
Своєрідною візитівкою Борщівщини є сорочка, вишита чорними нитками. Як розповідає давня легенда, домінуючий чорний колір пов’язаний з конкретними подіями нашої трагічної історії. У XV-XVII століттях борщівський край був постійним об’єктом нападів турків і кримських татар. Вороги безжально спустошували і грабували вкраїнські землі, знищували або забирали у полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свою гірку долю, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими оборонцями і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками…
 
— І клятву цю виконали? 
— Саме так. Жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30-х роках минулого століття, були останнім поколінням, пов’язаним дивною, але благородною обіцянкою. Звісно, вишивальні традиції збережено й нині. Та особливу повагу має колишня, бабусина й прабабусина, сорочка. Вона цінується і в Україні, і за кордоном. Така чорношита «бавняна сорочка» відома як «борщівська сорочка», шита «по рукавах». Найголовнішими її ознаками є біле домоткане здебільшого конопляне, полотно; простий крій і густий, тугий візерунок; вишиття грубою вовняною ниткою — «чорною бавною».
 
— При всій різноманітності борщівських вишиванок, адже практично не зустрічається двох абсолютно однакових, що є типовим для них, чим вони цікаві, пані Віро? 
— Існувала чітко вироблена тридільна система розміщення узорів на рукавах. Верхня частина найбільш густо зашита — уставка, під нею — морщинка, тобто підуставкова смуга вишивки і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району (залежно від розміщення косих чи прямих вишитих смуг) носила конкретні назви.
 
За орнаментами і кольорами можна було впізнати, з котрого села дівчина чи жінка. Так, наприклад, у селах Ніврі, Кривчому, Гермаківці, крім чорного, у вишивках був синій колір; у Борщові, Стрілківцях, Іване-Пустому — фіолетовий, у Юр’ямполі, Шишківцях, Королівці — вишневий, у Шупарці — зелений.
 
І жіночі, й чоловічі сорочки шили тут з конопляного полотна. Процес виготовлення був трудомістким і тривав практично увесь рік, хоча вишивали жінки та дівчата здебільшого у зимові місяці.
 
Щоб добре вибілити полотно, жінки та дівчата замочували його у водах Дністра, Збруча, Серету, Нічлави, а потім розстелювали на мальовничих берегах річок для просушування. Відтак борщівська бавняна сорочка, виткана і вишита природою, займає почесне місце серед усього розмаїття національного вбрання. Вона викликала і викликає зацікавлення етнографів, учених, як вітчизняних, так і зарубіжних.
 
— Цікаво, чи продають борщівці ці, здавалося б, безцінні витвори минулих поколінь? 
— На жаль, адже вони коштують, як на нині, немалу копійку. Щоправда, є й такі, що дарують ці диво-вишиванки музеям — тобто тим установам, де надбання народу буде жити довгі роки, де ним зможуть любуватися і нинішні, і наступні покоління.
 
Однак багато вишиванок відходять з вишивальницями у небуття. Так, як правило, стареньких хоронять у сорочках, вишитих чорними нитками. Напередодні вони заповідають дітям, внукам, у що мають їх одягнути. Нерідко ті запитують, чи бабця не хоче залишити таку чорну вишиванку, адже ця річ цінна не у грошовому вимірі, а в історичному. Та здебільшого старенькі не погоджуються. «У цій сорочці я вінчалася, у ній хрестила дітей, одягала її на Великдень, у ній хочу постати перед Богом…» — кажуть вони. Чи мотивують так: «Якщо я вдягну щось інше, чи впізнає мене чоловік на тім світі? Маю там зустрітися з ним у тім вбранні, що до шлюбу йшла…».
 
— Така позиція, напевно, зумовлена тим, що завжди вишиття Борщівщини було наповнене великою кількістю символічних знаків — оберегів, що покликані були охороняти її власника, допомагати йому в житті? 
— Тутешні люди вірили, що сорочка є двійником людині. У вишитті — її доля. Сподівалися, що така сорочка здатна відвернути недугу, негаразди, нещастя, причарувати коханого. Старалися сорочку нікому не позичати, аби хтось «не поробив».
 
— Пані Віро, то у чорній бавняній борщівській сорочці трагедія чи велич? І чи варто у такій виходити заміж? 
— Я збираю борщівські сорочки майже 20 років. Яких тільки легенд не наслухалася про них, та головними героями цих історій була Любов. І смутку у тому вишитті нема, а тільки краса — очей не відведеш!
 
Попри чорне вишиття, борщівська сорочка не є жалобною та печальною. А в доповненні костюма великою кількістю червоних коралів, спідницею, запаскою, поясом — крайкою виглядає дуже ошатною і багатою. Чорний колір, як твердять дослідники, асоціюється з родючими українськими чорноземами, з надією хлібороба на землю-годувальницю. Косі смуги, вишиті на рукавах, наче борозни зораного поля. Невеликі вкраплення у чорному вишитті, виконані кольоровими нитками, як правило, не яскраві — фіолетові, сині, вишневі, зелені, жовті — сприймаються, як посіяне в землю насіння, що проросте хлібом насущним і дасть життя майбутнім поколінням, а нареченим — гарних, здорових дітей.
 
— Знаю, у районному центрі Борщова щороку у вересні відбувається фестиваль борщівських вишиванок, Ви тепер живете у Тернополі, та на свято завжди їдете з частиною своєї колекції. 
— Їду, і читачів вашого журналу запрошую. Бо там справді є на що подивитися. І на сучасне вишиття, і на вишиття з бабусиних скринь. Гарні вироби можна тут купити, аби мати на свято, на весілля, або й на щодень.
 
У борщівському краї нині мало бажаючих виходити заміж у національних костюмах. Правда, у вишивках великий гурт дівчат, (а тут наречені беруть багато дружок, і старших, і зовсім маленьких дівчаток), йде від хати до хати просити на весілля. У вишитті наречена та дружки беруть участь і у вінкоплетенні. А на саме весілля сучасні наречені, зазвичай, одягають сучасні весільні сукні.
 
— А ви самі, ваша родина часто ходите у вишитому одязі? 
— Так, і сама ходжу і доньки та чоловік. Дуже люблю, коли люди ходять у вишиванках, хтось у сучасних, виготовлених власними руками, хтось у колишніх, маминих чи бабусиних. І нема тим витворам ціни, бо в кожній такій вишиванці — частинка серця, частинка долі…
 
— І на останок про таке. Знаю, нещодавно відразу дві ваші доньки вийшли заміж. 
— Так, Юлине весілля відбулося 20 вересня у Києві, А Людмилине 15 листопада у німецькому місті Дрезден. Вони були вродливими, красивими нареченими. І я, як мама, бажаю їм якнайщасливішої долі…
 
Матеріал належить сайту para.te.ua


« Повернутись на попередню сторінку
© 2010-2018 Всі права збережено. Борщівські сорочки. Розробка та просування сайта: AbcSite.net