Тунікоподібний (у вигляді пончо) крій жіночих сорочок здавна поширений в усіх регіонах України. Проте в ХІХ ст. святкові сорочки на Поділлі, зокрема, Борщівщині так не шили. Повернення до цього архаїчного традиційного крою – це своєрідна народна репліка на загальні тенденції європейської моди, започатковані в 1920-х рр. у моделюванні одягу й обумовлені ідеєю конструктивізму – доцільності, раціональності та економічності. Такі зміни у крої супроводжувалися удосконаленням оздоблення. Досить швидко було знайдено модерну декоративно-технічну мову, що органічно вливалася в мистецькі течії середини 1920-х рр. Це був час розквіту декоративного стилю в мистецтві загалом і в народному – зокрема. Тунікоподібне формотворення одягу з одного шматка тканини передбачає конструктивний розріз для голови у центрі згину складеної навпіл тканини та пришиття до плечових швів прямокутних шматків – рукавів. Такий крій одягу – це значна монолітна площина тканини, що дозволяє вишивальниці вільно, як художнику на полотні, оперувати художніми засобами техніки й матеріалу.
Але не крій і матеріал визначали завершеність сорочки, а її вишивка. Сорочки кінця ХІХ – 1930-х рр. об’єднані спільними художньо-стилістичними рисами декору, технікою та ґатунком ниток, якими вишивали. Впродовж першої половини ХХ ст. для вишивання використовували вовняні нитки чорного кольору, що домінували у кольоровій гамі як геометричних, так і рослинних орнаментів. Нові естетичні уподобання в оздобленні традиційних сорочок входили поступово. В 1930 – 40-х рр. ще зберігаються складні статичні композиції зі знаково-символічними мотивами. Проте архаїчні техніки, монохромію в узорах поступово витісняють техніка хрестик та поліхромія. Спочатку квіткові композиції вишивали лише на уставках (передпліччях рукавів), або під уставками на рукавах. Згодом такі композиції перенесли на передпліччя рукавів тунікоподібних сорочок. Одночасно, з переходом до рослинних візерунків, стає помітним активне введення в орнаментику багатоколірності. Однак до середини ХХ ст. чорний колір у жіночих вишиванках залишався домінуючим.
Поза увагою В. Матковської не залишилися і найдавніші чоловічі сорочки, які в колекції представлені традиційними за кроєм і декором пам’ятками. Ще у 1920-х рр. чоловіки й парубки у свята й будень носили традиційні тунікоподібні сорочки, пошиті з добре вибіленого конопляного полотна, що має, як було сказано вище свій природний зеленаво-сірий відтінок. У колекції представлено два конструктивних типи таких сорочок: без нагрудної застібки, без коміра, з прямими відкритими внизу рукавами; без нагрудної застібки, з коміром-стійкою, з рукавами, зібраними під манжет. За своїми мистецько-стилістичними рисами борщівські вишиті чоловічі сорочки вирізняються не лише серед подільських, а й загальноукраїнських виробів. Вони ніби увібрали в себе весь спектр мистецтва вишивки.
Для обох конструктивних типів однаково характерне оздоблення розрізу пазушки та низу рукавів. Сорочки носили поверх штанів, підперезуючи вовняною домотканою крайкою. Поділ сорочки підрублювали під мережку “цирку” та вишивали лічильною гладдю невибіленими конопляними нитками чи кольоровою заполоччю (переважно зеленого, чорного і вишневого кольорів), з’єднувальні шви прикрашали змережуванням. Ширина декоративних смуг сягала від 1,5 до 3,0 см, а деколи й більше. Рослинні орнаменти на сорочках без нагрудної застібки, без коміра, з прямими рукавами вишивали вовняними різнокольоровими нитками техніками півхрестик або “колодки-2”. Наприклад, у селі Кривче ширина вишитих смуг довкола пазушного розрізу та внизу рукавів сягала до 10 см, а в селі Більче-Золоте орнаменти шириною від 2,5 до 7 см вишивали різнокольоровою заполоччю технікою хрестик. Візерунки укладали з дрібних різнокольорових квіточок на галузках з листям та пуп’янками. Мажорні, з яскравим колоритом, з позитивною енергетикою рослинні візерунки, викликані ліричними почуттями дівчат до своїх обранців, заворожують нев’янучою красою квітів.
Вишиті на сорочках геометричні мотиви – як безмежний плин магічних образів, втілених у різноманітних матеріалах та техніках. Основний мотив орнаментів – архаїчна графема ромба з гачками як таємна метафора у різних комбінаціях гачків – присутня у переважній більшості вишитих композицій. Віддаючи перевагу монохромним орнаментам, вишитим білими бавовняними або кольоровими шовковими нитками техніками лічильна гладь чи виколювання, вишивальниці з високою майстерністю й залюбки використовували й інші стилі декору чоловічих сорочок. Наприклад, заслуговують уваги сорочки зі змереженими поздовжніми смужками на рукавах у селах Дністрове, Кудринці чи вишитими смужками у селах Шупарка, Пилипче. Таке своєрідне оздоблення вирізняє чоловічі сорочки серед інших регіонів, надає виробам оригінальності та неповторності. Вишивка того часу відзначається прагненням до натуралізму в зображенні рослин і зменшенням символічності в геометричних орнаментах.
